Благодійна організація <Будинок милосердя>

ПОКИНУТІ БАТЬКИ

Коли затремтіло серце від болю,
Коли покотилась сльоза по щоці,
Схотілося вирватись з горя на волю,
«Врятуй мене, люба», - сказати дочці.

Та дочки бувають холодні, мов скелі,
Батьківськії сльози не ранять сердець.
Проходять, мов вітер гучний по пустелі,
Не знають, яким буде їхній кінець.

І плачуть старенькі сльозами гіркими,
І молять пробачення дітям своїм.
В очах їхніх діти здаються святими,
Батьки ж для дітей – тягарем, ще й тяжким.

Батьки розуміють, що скоро день смерті,
Що юність пройшла й молодії літа,
Й не будуть дітьми їхні сльози утерті
А в вічні оселі душа відліта.

Невже не щемить серце сина у грудях?
Невже не течуть сльози в дочок, синів?
Такі добродушні здаються на людях
Прокинься сумління, прокиньсь навесні!

Коли прийде осінь до вас жовтолиста,
Й зима не затримає кроків своїх,
Тяжка стане доля, дорога терниста,
Прийде розкаяння за рідних своїх.

Та будеш ти жати все те, що посіяв,
Утреш не один раз солону сльозу.
Бо щастя своє ти по світу розвіяв:
І заповідь Бога відкинув святу.
20.05.2006р.

ЦВ